Сказ – інфекційний зооноз вірусної етіології, що характеризується переважними важким ураженням центральної нервової системи, що загрожують летальним результатом. Людина заражається сказу при укусах тварин.

 

Характеристика збудника. Сказ викликає РНК-рабдовирусами, що має пулевідной форму і володіє двома специфічними антигенами: розчинний AgS і поверхневий AgV &. У процесі реплікації вірус сприяє виникненню в нейронах специфічних включений – еозинофільних тілець Бабеша-Негрі. Вірус сказу досить стійкий до охолодження і заморожування, але легко інактивується при кип'ятінні, дії ультрафіолетового випромінювання, а також дезінфекції різними хімічними реагентами (лізол, хлораміну, карбонова кислота, сулема та ін.)Резервуаром і джерелом сказу є Хижі тварини (собаки, вовки, кішки, деякі гризуни, коні і худоба). Тварини виділяють вірус зі слиною, контагіозний період починається за 8-10 днів до розвитку клінічних ознак. Хворі люди не є значущим джерелом інфекції.Сказ передається парентерально, зазвичай під час укусу людини хворою твариною (слина, що містить збудника, потрапляє в ранку і вірус проникає в судинній русло).В даний час є дані про можливість реалізації аерогенного, аліментарно і трансплацентарного шляхи зараження.Люди володіють обмеженою природною сприйнятливістю до сказі, ймовірність розвитку інфекції у разі зараження залежить від локалізації укусу і глибини пошкодження і коливається в межах від 23% випадків при укусах кінцівок (проксимальних відділів) до 90% в разі укусу в обличчя і шию.У третині випадків зараження відбувається при укусі диких тварини, в інших випадках винуватцем поразки людини сказу є домашні тварини і худоба.У разі своєчасного звернення за медичною допомогою та проведення профілактичних заходів в повній мірі сказ у інфікованих осіб не розвивається.

 

Патогенез сказу. Вірус сказу проникає в організм через пошкоджену шкіру і поширюється по волокнах нервових клітин, до яких має виражену тропність. Крім того, можливе поширення вірусу по організму з током крові і лімфи.Основну роль у патогенезі захворювання відіграє здатність вірусу пов'язуючи рецептори ацетилхоліну нервових клітин і підвищувати рефлекторну збудливість, а в подальшому – викликати паралічі.Проникнення вірусу в клітини головного і спинного мозку призводять до грубих органічним і функціональним порушень роботи ЦНС. У хворих розвиваються крововиливи і набряк головного мозку, некроз і дегенерація його тканини.У патологічних процес втягуються клітини кори півкуль, мозочка, зорового бугра і подбугорной області, а також ядра черепно-мозкових нервів. Усередині нейронів головного мозку при мікроскопії відзначаються еозинофільні освіти (тільця Бабеша-Негрі). Патологічне переродження клітин веде до функціональних розладів органів і систем через порушення іннервації.З центральної нервової системи вірус поширюється в інші органи і тканини (легені, нирки, печінку та залози внутрішньої секреції та ін.) Попадання його в слинні залози веде до виділення збудника зі слиною.

 

Симптоми сказу. Інкубаційний період сказу може становити від кількох тижнів при локалізації укусу на обличчі або шиї до декількох місяців (1-3) при впровадженні збудника в області кінцівок. У рідкісних випадках Інкубаційний період затягувався до року.Сказ протікає з послідовною зміною трьох періодів.У початковому періоді (депресії) відзначається поступове зміна поведінку хворого. У рідкісних випадках депресії передує загальне нездужання, субфебрилітет, біль в області воріт інфекції (як правило, вже зажівшіх до початку захворювання рани). Іноді (вкрай рідко) місце проникнення збудника знову запалюється.Зазвичай в цьому періоді клініка обмежується проявами з боку центральної нервової системи (головний біль, розлади сну, втрата апетиту) і психіки (апатія, пригніченість, дратівливість, пригніченість і напади страху). Іноді хворі можуть відчувати дискомфорт у грудях (ніяковість), страждати розладом травлення (зазвичай запорами).Розпал захворювання (стадія порушення) настає на 2-3 день після появи перших ознак депресії, характеризується розвитком різних фобій: боязнь води, повітря, звуків і світла. Гідрофобія – боязнь води – заважає хворим пити. Характерна поведінка – при протягуванні склянки з водою, хворий з радістю його бере, але спроба випити рідина викликає приступ паралізуючого страху, призупинення дихання і хворий кидає склянку. Однак не завжди сказ супроводжується гідрофобією, що може утруднить діагностику. При прогресування захворювання хворі страждають від сильної спраги, але зважаючи сформувався рефлексу навіть вид і шум води викликають спазми дихальних м'язів. Аерофобія характеризується нападами ядухи у зв'язку з рухом повітря, при акустофобіи і фотофобией така реакція спостерігається на шум і яскраве світло. Напади задухи короткочасні (кілька секунд), їх супроводжують спазми і судоми мімічної мускулатури, зіниці розширені, хворі збуджені, відчувають панічний жах, кричать, відкидають голову назад. Спостерігається тремтіння рук. Дихання під час пароксизмів переривчасте, свистяче, вдих – галасливий. У диханні задіяна мускулатура плечового пояса. У цьому періоді хворі перебувають у агресивно збудженому стані, багато кричать, схильні до безсистемної агресивної активності (метушаться, можуть вдарити або вкусити). Характерна гіперсалівація.З прогресування захворювання напади збудження стають все частіше. Відзначається втрата ваги, надлишкове потовиділення, виникають галюцинації (слухові, зорові і нюхові). Тривалість періоду порушення становить 2-3 дні, рідше подовжується до 6 діб.Термінальна стадія хвороби – паралітична. У той період хворі стають апатичні, їх рухи обмежені, чутливість знижена. Зважаючи стихання фобічних пароксизмів виникає помилкове враження, що хворому стало краще, однак в цей час швидко піднімається температура тіла, розвивається тахікардія і артеріальна гіпотензія, виникають паралічі кінцівок, а в подальшому і черепно-мозкових нервів. Поразка дихального і судинорухового центру викликає зупинку серцевої діяльності та дихання і смерть. Паралітичним період може тривати від одного до трьох днів.

 

Діагностика сказу.Є способи виділення вірусу сказу з ліквору і слини, крім того, існує можливість діагностики за допомогою реакції флюоресцирующим антитіл на биоптатах дерми, відбитках рогівки. Але зважаючи трудомісткості і економічної Недоцільність Ці методики не застосовуються в широкій клінічній практиці.В основному діагностику здійснюють на підставі клінічної картини і даних епідеміологічного анамнезу. До діагностичних методиках, які мають прижиттєвий характер, також відносять біопробу на лабораторних тваринах (новонароджених мишах). При зараженні їх виділеним з слини, ліквору або слізної рідини вірусом, миші гинуть через 6-7 днів.Гістологічною аналіз тканини головного мозку померлого хворого дозволяє остаточно підтвердити діагноз у випадку виявлення в клітинах тілець Бабеша-Негрі.

 

Лікування сказу. В даний час сказ є невиліковним захворюванням, терапевтичні заходи носять паліативний характер і направлений на полегшення стану пацієнта. Хворі госпіталізуються в затемнену Шумоізольовані палату, їм призначають симптоматичні засоби: Снодійні і протисудомні препарати, знеболюючі, транквілізатори. Харчування і регідратаційної заходи здійснюють парентерально.Зараз йде активне випробування нових схем лікування з допомогою специфічних імуноглобулінів, імуномодуляторів, гіпотермія головного мозку і методик інтенсивної терапії.

 

Прогноз при сказі. Сказ є смертельним захворюванням: летальний результат наступає в 100% випадків розвитку клінічної симптоматики.

 

Профілактика сказу. Профілактика сказу в першу чергу спрямована на зниження захворюваності середовища тварин і обмеження ймовірності укусу бродячими і дикими тваринами людини.Домашні тварини в обов'язковому порядку піддаються планової вакцинації від сказу, декретованих категорії громадян (працівники ветеринарних служб, собаколовів, мисливці і т.д.) проходять імунізації антирабічною вакциною (трикратне внутрішньом'язове введення). Через рік проводиться ревакцинациями і надалі в разі збереження високого ризику зараження, рекомендується повторення імунізації кожні три роки.У разі укусу тварини обов'язково проводиться комплекс заходів, спрямованих на запобігання сказу: рана промивається медичним спиртом, обробляється антисептиками, накладається асептична пов'язка, після чого слід негайно Звернутися в травматологічному пункті (або до хірурга або фельдшера ФАП). У найкоротші терміни проводиться курс профілактичної антирабічної вакцинації (сухий інактивованою вакциною) і пасивної імунізації (антирабічний імуноглобуліну). Схема профілактичних ін'єкцій залежить від локалізації укусу, глибини рани і ступеня забруднення слиною.