Загальна інформація. Сибірка(Anthrax) – надзвичайно небезпечна інфекційна хвороба. Яка проявляється у людей тварин у вигляді тяжкої інтоксикації, лихоманки, виникненням набряків і карбункулів, ураженням кишечнику, легень, мигдаликів.

 

Симптоми. Інкубаційний період в більшості 1-3 дні. Хвороба наступає швидко і перебігає в більшості швидко. Розрізняють септицемічну і карбункульозну форми хвороби. Інфекція має блискавичний, гострий, підгострий, хронічний та абортивний перебіг. Блискавичний перебіг( частіше зустрічається у овець, кіз, коней і ВРХ) збудженням, лихоманкою, прискоренням пульсу і дихання, синюшністю слизових оболонок. Через декілька хвилин або годин після появи не специфічних ознак хвороби, тварина миттєво падає, глухі звуки в судомах гине. Гострий перебіг характерний для ВРХ і коней і проявляється підвищенням температури тіла до 42°С , пригніченим станом, відмовою від корму, тремтінням, порушенням серцевої діяльності, синюшністю слизових оболонок, крововиливами на кон’юнктиві очей, набряками в області глотка і гортані. У лактуючих тварин зменшується або припиняється молоковіддача,а у вагітних можуть бути аборти. У ВРХ має місце тимпанія, а у коней – коліки. Хвороба триває 2-3 доби. Як правило за декілька годин до загибелі температура тіла у хворих тварин знижується 35-36°С. Підгострий перебіг інфекція проявляється такими ж клінічними ознаками, що і гострий, відрізняєте лише часом життя хворих тварин – 6-8 діб.Хронічний перебіг проявляється прогресуючим схудненням, набряком під нижчою щелепою, А також ураженням підщелепових, заглоткових, передлопаткових, і надколінних лімфатичних вузлів. Тварина гине через 2-3 місяці. Абортивний перебіг зустрічається рідко і проявляється невисокою температурою тіла і появою неспецифічних ознак у вигляді змін функції різних органів. Закінчується ,як правило, клінічним видужанням з послідуючим бацилоносійством на протязі 3-8 місяців. Карбункул утворюється при гострому і підгострому перебігу інфекції на місці проникнення збудника з зовні або із крові. На початку розвитку набряк окреслений, твердий болючий, а потім стає дифузним, тістоподібним, холодним, неболючим, з некрозом і виразками в центрі. У свиней сибірка перебігає в септичній формі рідко, а найчастіше у вигляді ангіни. Запальний процес супроводжується розлитим опуханням шиї в наслідок чого ковтання і дихання утруднені, проявляється кашель, задишка, хрипи, синюшність слизових оболонок. Незначне підвищення температури тіла (40,5-42°С ) тримається на протязі 1-4 днів. У свиней інфекція може перебігати і без клінічних ознак. Специфічні ураження виявляють лише при післязабійному огляді туш.

 

Патологічні зміни. Розтин трупів або забій тварин, підозрюваних в захворюванні сибіркою забороняється. Труп здутий, задубілість (окоченіння) відсутня або слабко виражені, на шкірі можуть бути тістуватоподібні припухлості, із природних отворів витікає кров’яниста рідина. При наявності таких ознак є висока ймовірність сибірки.В разі розтину знаходять характерні ознаки сибірки: темна незвернута кров, в підшкірній клітковині та під легеневою і костальною плеврою – інфільтрати та крововиливи. В порожнині тіла – значна кількість мутної червоної рідини , лімфатичні вузли збільшені і пронизані крововиливами. Селезінка в більшості випадків збільшена і краї заокруглені, консистенція дрябла, на розрізі з пульпи стікає дьогтеподібна маса. В органах і тканинах крововиливи, слизові оболонки і легені набряклі. У свиней в області глотки та гортані Студенисто-геморагічні інфільтрати, геморагічне запалення мигдалин та регіональних лімфатичних вузлів. При блискавичному перебігу у тварин, які загинули, зміни характерні для сибірки можуть бути відсутні.

 

Діагноз. Базується на епізоотологічних, клінічних та лабораторних методах досліджень. В лабораторію відправляють вухо тварини яка загинула, відрізане з тієї сторони, на якій лежить труп, або кров із судин віху чи інших судин. Необхідно виключити пастерельоз , ЕМКАР, злоякісний набряк, брадзот, ентеротоксемія, піроплазмідози, лейкоз, гострі отруєння. Взяття матеріалу від вимушено забитих тварин та лабораторна діагностика проводиться за окремими методиками та ГОСТами. Крім бактеріологічних досліджень і біопроби використовують бактеріофаги, ІФА, РНГА,РП. Для прижиттєвої діагностики використовується алергічний метод.

 

Лікування. Проводять комбіновану антибіотикотерапію, також специфічну терапію гіперімунною протисибірковою сироваткою та специфічним гама-глобуліном в дозі коням і ВРХ - 100-200 мл. В тяжких випадках біологічні препарати вводять ВРХ внутрішньовено або внутрішньочеревно в області голодної ямки. Якщо через 5-6 годин температура тіла у тварини не знижується, сироватку вводять повторно.

 

Ветсанекспертиза При підозрі на сибірку подальший забій тварин припиняють. Від підозрілої туші беруть шматочок селезінки, змінені ділянки тканини, уражені лімфатичні вузли, трубчасту кістку з мозком і направляють у лабораторію для мікроскопічного, бактеріологічного та імунологічного дослідження. До одержання результатів тушу і всі продукти забою ізолюють у відокремлене місце під контролем спеціаліста державної установи ветеринарної медицини. При виявленні збудника сибірки з допомогою мікроскопії тушу з органами і шкурою, не очікуючи результатів бактеріологічного дослідження, спалюють. Усі знеособлені продукти (ноги, вуха, вим'я, кров тощо), отримані від забою інших тварин, змішані з продуктами забою від хворої на сибірку тварини, спалюють. У кожному конкретному випадку це питання вирішується державною установою ветеринарної медицини. Шкури від здорових тварин, що контактували зі шкурою від тварини, хворої на сибірку, підлягають дезінфекції згідно з інструкцією. Після видалення туші та інших продуктів забою, вражених сибіркою, у забійному цеху проводять дезінфекцію відповідно до нормативно-правових актів. При виявленні на конвеєрі туші з ознаками сибірки кількість туш, можливо контамінованих збудником сибірки в ході технологічного процесу, визначається державною установою ветеринарної медицини. Туші і продукти забою, підозрілі в контамінації бацилами сибірки в ході технологічного процесу, негайно знезаражують проварюванням, але не пізніше 6 годин з моменту забою, у відкритих котлах протягом 3 годин з початку закипання, а в закритих котлах при тиску пари 0,5 МПа - протягом 2,5 години. За неможливості провести знешкодження в зазначений термін ці туші повинні бути ізольовані в приміщення з температурою не вище плюс 10° C, а потім направлені на знешкодження, як зазначено вище, але не пізніше 48 год. з моменту забою. У випадку невиконання цих вимог туші і продукти забою, що підлягають знешкодженню, повинні бути направлені на знищення спалюванням. При негативному результаті мікроскопічного дослідження всі продукти забою, підозрілі в контамінації збудником сибірки, залишають в ізоляції до одержання результатів бактеріологічного дослідження. Необхідність проведення інших заходів у цеху (дезінфекції тощо) визначається спеціалістом державної установи ветеринарної медицини. При підтвердженні мікробіологічним дослідженням діагнозу на сибірку туші та продукти забою, підозрювані в контамінації бацилами сибірки, знищують спалюванням. У випадках забою щеплених тварин до 14 днів після щеплення і за умови письмового підтвердження спеціаліста ветеринарної медицини про те, що тварина перед забоєм була клінічно здорова, з нормальною температурою тіла тощо, а результати лабораторних досліджень матеріалу з цієї туші на сибірку негативні - м'ясо та інші продукти забою направляють на корм тваринам або утилізують. Шкури, які при дослідженні за реакцією Асколі реагували позитивно, вважають сибірковими і знищують спалюванням. Молоко від хворих і підозрюваних у захворюванні корів, збірне молоко, яке підозрюється на контамінацію збудником сибірки (змішане з молоком від хворих і підозрілих у захворюванні тварин), підлягає знищенню після знезараження шляхом додавання в нього хлорного вапна, яке має в своєму складі не менше 25% активного хлору, з розрахунку 1 кг на 20 л молока. Молоко вважають знезараженим після експонування протягом 6 годин. Реалізація молока та молочних продуктів із ферм (господарств) будь-якої форми власності та від тварин з особистих селянських господарств забороняється.

 

Профілактика. Після одужання від сибірки у тварин виникає стійкий і довготривалий імунітет. Використання вакцин проти сибірки із штаму 55-ВНИИВ и М, вакцини живої проти сибірки тварин штаму К-79z дозволяє створити у тварин стійкий активний імунітет. В стаціонарно неблагополучних вогнищах (ґрунтові вогнища) з профілактичною метою проводять вакцинацію. Ґрунтовим вогнищем вважають місце, де встановлено поховання сибіркових трупів, або місце, на якому заразились тварини. При встановленні хвороби на господарство (населений пункт) негайно накладають карантин і проводять заходи в строгій послідовності з діючою інструкцією.

 

Збудник хвороби Збудник інфекції – сибіркова бацила – нерухома грамнегативна, спороутворююча паличка розміром 5-8 х 1-1,5 мкм. Морфологічні ознаки: вільні кінці заокруглені, а повернуті один до одного – обрублені. Вірулентні форми бацил мають капсули, авірулентні – безкапсульні. В організмі спор не утворюють. При вільному доступі кисню в тому числі і на живильних середовищах утворюються спори. Вегетативні форми збудника гинуть при 55°С через 40 хв., при кип’ятінні - миттєво, а спорові – при кип’ятінні через 45-60 хв., в автоклаві при 120°С – через 10 хв. В зовнішньому середовищі зберігається у споровій формі десятками років, в ґрунті за певних умов може розмножуватись.

 

Епізоотологія. Найбільш сприятливими до збудника інфекції є вівці, ВРХ, коні, олені, верблюди, буйволи. Свині менш сприйнятливі і певний час можуть бути носіями сибіркової бацили. Сибіркою хворіють соболі, норки, нутрії, сріблясто-чорні лисиці і голубі песці, при клітковому утримуванні. Хворі та носії збудника виділяють збудника в зовнішнє середовище з калом, сечею, кров’янистими витіками із природних отворів. Зараження сприйнятливих тварин проходить через повітря, корм, воду, а також при попаданні збудника на пошкоджену шкіру та слизові оболонки. Має місце трансмісивне (кровососними комахами) та аерогенний (через органи дихання)шляхи зараження. Найбільш небезпечними є трупи тварин, які загинули від сибірки, а також їх шкіра, щетина, кістки, роги. Абсолютно недопустимо розтин трупів тварин, яки загинули від сибірки так як в трупах бацили гинуть на протязі трьох діб, розтин сприяє вільному доступу кисню до органів і тканин, створюючи умови для утворення спор. Дуже небезпечним є забій хворих на сибірку. Хвороба виникає в усіх регіонах країни переважно у весняно-літньо-осінній періоди, коли тварини мають найбільший контакт з зараженим спорами ґрунтом та піддаються нападу кровососних комах, переносників збудника інфекції.